Доповідь про ситуацію з правами людини в Україні, 1 червня – 30 листопада 2025 року
РЕЗЮМЕ
1. У період з 1 червня до 30 листопада 2025 року УВКПЛ зафіксувало значну ескалацію бойових дій по всій Україні, що призвело до зростання шкоди для цивільного осіб. Кількість цивільних постраждалих різко зросла як у прифронтових, так і в міських районах, а липень 2025 року став місяцем із найвищими показниками жертв з квітня 2022 року. Переважна більшість постраждалих була на підконтрольній Уряду України території. Російська Федерація посилила застосування ракет і безпілотників дальнього радіусу дії, випускаючи сотні боєприпасів під час частих масштабних атак вночі.
2. У жовтні 2025 року російські збройні сили відновили масштабні скоординовані удари по енергетичних об’єктах по всій країні, здійснивши вісім великих хвиль атак на кілька регіонів одночасно впродовж останніх двох місяців звітного періоду. Ці удари спричинили регіональні аварійні відключення електроенергії та тривалі щоденні планові вимкнення по всій країні, у деяких місцях було порушено тепло- і водопостачання.
3. У прифронтових районах умови погіршувалися й надалі. Безпілотники ближнього радіусу дії, авіабомби та інша вибухова зброя вбивали і травмували цивільних осіб, а також руйнували житло і важливу цивільну інфраструктуру. У деяких прифронтових містах медичні та інші життєво важливі послуги фактично перестали функціонувати, що спричинило зростання переміщення населення. Тривалі бойові дії посилювали навантаження на послуги для внутрішньо переміщених осіб і порушували освітній процес по всій країні.
4. Між кінцем травня та серпнем 2025 року Україна і Російська Федерація провели найбільші обміни військовополонених і цивільних затриманих з 2022 року, у результаті яких було звільнено понад три тисячі осіб з обох сторін. Звільнені українські військовополонені повідомляли, що катування і жорстоке поводження, зокрема сексуальне насильство, і смерті в місцях утримання продовжувались у 2025 році, особливо в установах на території Російської Федерації, попри періодичні послаблення, зокрема перед обміном. Із середини листопада 2025 року УВКПЛ зафіксувало зростання повідомлень про страти українських військовослужбовців, захоплених російськими збройними силами. Інтерв’ю зі звільненими українськими цивільними затриманими виявили проблеми з дотриманням права на справедливий суд, включно з використанням катувань для отримання зізнань. Військовополонені, яких утримувала Україна, описували катування і жорстоке поводження у місцях транзиту перед прибуттям до місць інтернування, що входять до системи, створеної Міністерством юстиції.
5. На окупованій території окупаційна держава й надалі обмежувала права цивільних осіб і порушувала основоположні норми міжнародного гуманітарного права (МГП). Російська Федерація депортувала десятки українців з окупованої території України або з території самої Російської Федерації до Грузії, однак через відсутність чинних українських документів багатьох утримували на кордоні між Російською Федерацією і Грузією. Окупаційна влада продовжувала застосовувати законодавство, яке дозволяє вилучення нібито покинутого житла, публікуючи оголошення про потенційне визнання покинутими щонайменше 4500 будинків упродовж цього звітного періоду, хоча люди, які виїхали з окупованої території, не могли підтвердити статус свого майна.
6. Окупаційна влада в Донецькій області запровадила графіки водопостачання через серйозний дефіцит води. Він виник через пошкодження, спричинені бойовими діями у 2022 році, неналежне обслуговування інфраструктури і посушливу погоду. Жителі деяких районів отримували воду в кранах раз на три дні або й рідше, і скаржилися на низьку якість води та недостатній тиск, який не давав змоги підтримувати санітарні умови вдома.
7. Літні табори і зміни до навчальної програми на 2025-2026 роки посилювали російську “патріотичну освіту” для дітей від трирічного віку на окупованій території України, а мілітаризовані змагання проводилися для дітей під наглядом військовослужбовців російських збройних сил. Жителі окупованої території й надалі стикалися з обмеженнями свободи вираження поглядів, свободи релігії та права на приватність, а також з переслідуваннями за виявлену нібито проукраїнську позицію.
8. На підконтрольній Уряду України території, органи влади й надалі притягували українців до відповідальності за колабораційну діяльність за працю, яка відповідно до МГП може законно вимагатися окупаційною державою. Право на сумлінну відмову від військової служби залишалося необґрунтовано обмеженим у законодавстві та на практиці.
