«Через маски неможливо зрозуміти, що до тебе звертаються». Перекладачка жестової мови — про життя людей з порушенням слуху під час карантину

 

Уляна Франковська пояснює, як змінив життя людей з порушеннями слуху коронавірусний карантин.

 

Cтаття була опублікована на nv.ua 3 грудня 2020 року.

 

Під час карантину українцям радять якщо є можливість консультуватися з сімейним лікарем телефоном або онлайн і переходити на дистанційні форми спілкування. Люди з порушенням слуху відчувають зараз серйозні труднощі, каже перекладачка жестової мови, спеціалістка з соціальної роботи Уляна Франковська.

 

До Дня прав людини, який відзначають 10 грудня, НВ разом з Моніторинговою Місією ООН з прав людини в Україні публікує серію історій про те, як пандемія непропорційно впливає на людей в уразливих ситуаціях і чому важливо ставити права людини в центр реагування на кризу COVID-19.

 

З Уляною Франковською зустрічаємося в Харкові, в офісі громадської організації людей з інвалідністю Креавіта — тут моя співрозмовниця працює з 2012 року.

 

Франковська виросла в родині людей з порушеннями слуху, тому знає, як спілкуватися з ними фактично з самого дитинства. З 19 років — тобто, вже більше 30-ти років — вона працює перекладачкою жестової мови. Спершу перекладала для компактної групи людей, що не чують, на Харківському турбінному заводі, потім влаштувалася в Українське товариство глухих [УТОГ ], де була інструктором, потім — начальником відділу, а після — директором Будинку культури.

 

Вісім років тому, коли Франковська стала частиною команди Креавіта, стала працювати з людьми з інвалідністю — не лише за слухом. Так, наприклад, зараз, поміж іншого, жінка опікується роботою інклюзивної служби таксі в Харкові. Ця служба надає транспортні послуги для людей, які пересуваються за допомогою інвалідних візків, на спеціальному, пристосованому транспорті.

 

В інтерв'ю НВ Уляна Франковська пояснює, як змінив життя людей з порушеннями слуху коронавірусний карантин, і розповідає про корисні інклюзивні ініціативи, які впроваджує Харків.

 

 

Викликати швидку і зателефонувати лікарю — велика складність

 

«У березні, коли в Україні почався локдаун, я була налякана. Я була в шоці від того, що наша система охорони здоров’я не готова до роботи з великим потоком людей, які не вміють, не можуть спілкуватися з лікарем», — згадує Уляна.

 

Ще до пандемії люди з інвалідністю стикалися з інформаційними та комунікаційними перешкодами, наприклад, брак інформації в доступних формах — шрифтом Брайля або спрощеною мовою. Також з відсутністю перекладу жестовою мовою та браком медпрацівників, які мають належну підготовку для спілкування з людьми з інтелектуальними порушеннями. Ситуація ще більше ускладнилася з початком пандемії.

 

Перша проблема, з якою вона зіткнулася, коли почався локдаун — це маски, які стали носити всі як засіб індивідуального захисту від поширення COVID-19. Річ у тім, пояснює Франковська, що люди з порушеннями слуху використовують для спілкування не лише жестову мову — вони також можуть читати по губах, тобто, розпізнають мову також і завдяки артикуляції. Через маски такі люди перестали розуміти, коли до них хтось звертається, тому що не бачать губ співрозмовника.

 

«Була ситуація, наприклад, коли охоронець у супермаркеті побив чоловіка з порушенням слуху, адже думав, що він просто ігнорує його звернення і зауваження. Насправді ж, чоловік просто не чув, що до нього звертаються. І не бачив — через маску», — згадує співрозмовниця НВ.

 

 

Вихід, який вона бачить — це маски з прозорим екраном — щитки, або звичайні маски з такою ж прозорою вставкою. Однак хтось має займатися організаційною частиною — закупівлею таких масок і забезпеченням ними людей з порушеннями слуху. Ця проблема поки не вирішена.

 

Друга серйозна проблема, з якою стикаються люди з порушеннями слуху в Україні в період карантину — це труднощі з викликом швидкої допомоги, а також з дистанційним консультуванням із сімейним лікарем, пояснює Франковська. Її сім'я опинилася в такій самій ситуації.

 

«Мої брат і батько живуть у Донецькій області, в Краматорську. Я зі страхом уявляла собі, як вони переживатимуть це все: нікуди вони подзвонити не можуть, викликати швидку теж не можуть, а сімейний лікар дистанційно не зможе моніторити їхній стан здоров’я», — ділиться співрозмовниця.

 

За результатами аналізу Моніторингової Місії ООН з прав людини в Україні, від початку пандемії COVID-19 доступ до послуг з охорони здоров’я, абілітації та реабілітації, освіти, соціального захисту, праці та зайнятості став ще більш обмеженим для людей з інвалідністю. Криза, викликана COVID-19, також виявила значний розрив між наявними соціальними послугами в суспільстві та реальними потребами людей з інвалідністю. До того ж карантин ще сильніше загострив ізольованість і відчуженість людей з інвалідністю в Україні.

 

Смартфон як засіб технічної реабілітації

 

Змінити ситуацію в цьому випадку допоможе навчання цифрової грамотності. Тоді люди з порушенням слуху зможуть використовувати смартфони для того щоб дистанційно підтримувати зв’язок зі своїм оточенням. Люди, що не чують, наприклад, часто використовують для спілкування між собою відеодзвінки — так вони можуть розмовляти жестами.

 

Допоможуть вирішити проблему комунікації з тим же сімейним лікарем в такому випадку сурдоперекладачі — вони можуть стати посередником між людиною з порушеннями слуху та медиком, який не знає мови жестів. Подібні опції вже починають впроваджувати в комунальних медустановах Харкова.

 

 

Кожну лікарню та поліклініку в місті вже обладнано спеціальними планшетами, що підключені до дистанційних сервісів із сурдоперекладачем. Такий планшет зазвичай знаходиться в реєстратурі. Коли на прийом до сімейного лікаря приходить пацієнт з порушенням слуху, медсестра має сходити в реєстратуру по цей гаджет. На практиці ж, зізнається Франковська, велику роль відіграє людський фактор:

 

«Річ у тім, що не кожному лікарю або медсестрі захочеться спускатися по цей планшет в реєстратуру».

 

Альтернативний спосіб — спілкування за допомогою звичайного аркуша, писати на папері, від руки. Але таку опцію Франковська називає не надто зручною і не дуже швидкою.

 

Ще одне нововведення — це спеціальний віджет на сайтах харківських поліклінік. У правому нижньому кутку є спеціальна іконка у вигляді перекресленого вуха. Якщо у вас порушення слуху, все, що вам необхідно — це натиснути на цей віджет і у такий спосіб викликати сурдоперекладача.

 

Але це все, повторює моя співрозмовниця, є тільки для тих людей, які мають вихід в інтернет, а також вміють користуватися гаджетами.

 

«Мій тато, наприклад, не вміє користуватися мессенджерами на кшталт Viber, він літня людина. Так, у нього є планшет, на якому все, що він вивчив — це зелена кнопочка, WhatsApp, і якщо туди натиснути, там буду я чи мій брат. І це все, що він вміє», — наводить приклад Франковська.

 

Багато людей досі користуються кнопковими телефонами, особливо якщо йдеться про людей старшого віку, пенсіонерів. Тому проблема комунікації для них стоїть дуже гостро — особливо зараз, у карантин.

 

Вирішувати питання зі смартфонами декому допомагає держава. В цьому випадку, для людей з порушенням слуху смартфон вважається технічним засобом реабілітації, так само як інвалідне крісло для людей з порушеннями опорно-рухового апарату або тростина для незрячих. Раз на п’ять років людина з порушенням слуху може самостійно придбати смартфон, після чого держава відшкодовує певну суму. На зараз це 3 тис 250 грн — тобто, можна придбати смартфон або на цю суму, або дорожче, й отримати компенсацію.

 

Інша проблема — навчити людей цими гаджетами користуватися, пояснює Уляна Франковська: «Багато хто вже розуміє, що це — в їхніх інтересах, і намагаються якось опанувати всі ці речі».

 

 

У зв’язку з цим в Креавіті прописали проєкт, який дозволить навчити харків'ян основам цифрової грамотності.

 

«Тут, у Харкові я підготувала інструкції з номерами телефонів, куди лікар може зателефонувати, щоб знайти сурдоперекладача. Сурдоперекладач, в свою чергу, може зателефонувати людині з порушенням слуху та поспілкуватися в режимі відеоконференції — якщо у людини є смартфон, звичайно», — розповідає Франковська.

 

Вона показує і спеціальні листівки для людей з порушеннями слуху, за допомогою яких можна відповісти на базові запитання про коронавірус — наприклад, чи був контакт із хворим. Такі листівки ще в березні придумали для того щоб спростити комунікацію з тими ж медиками. Раніше подібні листівки розробили для поліцейських, які зупиняють водіїв з порушенням слуху.

 

На листівці, яку показує Франковська, зображені різні дорожні знаки — поліцейський може показати на один з них, щоб пояснити водієві з порушенням слуху причину зупинки. Також на цих листівках вказані номери телефонів, за якими можна зателефонувати, щоб підключитися до сурдоперекладача.

 

Провідники у світ тиші

 

Ще один напрям, над яким зараз працює Франковська та її колеги — це поява сурдоперекладачів, які допомагатимуть людям з порушенням слуху в різних сферах їхнього життя.

 

Наприклад, це інклюзивний туризм — розробка в Харкові туристичних маршрутів, які будуть однаково доступні і для маломобільних людей, і для людей з порушеннями слуху та зору. В межах цього проєкту планують навчити людей з порушеннями слуху, щоб вони могли працювати туристичними гідами для туристів з такими ж особливостями.

 

 

Крім того, це сурдоперекладачі для державних і міських структур — такі ж, як працюють у Київській міській держадміністрації.

 

«Мені дуже подобається, як працює КМДА, де кожен брифінг [мера Києва Віталія] Кличка супроводжується сурдоперекладом. Те ж саме — в МОЗі. У нас в Харкові міська влада такого поки, на жаль, ще не робить», — знизує плечима Франковська. Вона показує відео у себе в фейсбуці, які записувала навесні, в період локдауну. Тоді жінка прослуховувала брифінги, читала останні новини про карантин, а потім жестовою мовою пояснювала аудиторії з порушеннями слуху, що відбувається в Україні та в Харкові зокрема.

 

Проєкт про появу інклюзивних перекладачів поставили на голосування, щоб він міг отримати бюджет міської участі. Громадський бюджет, або бюджет участі — це частина бюджету міста, яку харків'яни можуть направити на рішення будь-яких комунальних проблем або на реалізацію будь-якої ідеї. Проголосувати може кожен харків'янин — або онлайн, або через Центр надання адмінпослуг, з паспортом і кодом.

 

Фахівці з прав людини ООН закликають владу під час пандемії COVID-19 і надалі тісно консультуватися з людьми з інвалідністю та організаціями, які їх представляють, і активно залучати їх до процесу прийняття рішень про заходи реагування, які їх стосуються.

 

Разом з Франковською ми вирушаємо до Центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) у Шевченківському районі Харкова. Там на 16:00 у неї призначено зустріч з групою людей з порушеннями слуху. Франковська допоможе їм проголосувати — отримати талончик для електронної черги, поспілкуватися з оператором центру та віддати свій голос.

 

«Так я намагаюся допомагати тим, хто не вміє користуватися інтернетом і не може проголосувати онлайн. Приходжу в ЦНАП у різні райони Харкова — вчора був один, сьогодні інший — і допомагаю спілкуватися з оператором центру. Перекладаю, також пояснюю суть проєкту», — каже Франковська.

 

Всім, хто приходить проголосувати, Франковська безкоштовно роздає антисептик і одноразову захисну маску. Перекидається кількома словами, цікавиться здоров’ям своїх співрозмовників. Сьогодні тут, здебільшого, люди зрілого віку — пенсіонери та пенсіонерки.

 

«Я проголосувала за наших помічників у світі людей з порушеннями слуху — за перекладачів. Важливо, щоб були. Самим перекладачам це дасть роботу, а також можливість спілкуватися з нами, нам — допомога у вирішенні будь-яких питань. Вони нам дуже потрібні, але їх зараз — мало», — каже одна з тих, хто проголосував сьогодні, Євгенія Марченко.

 

 

Вона — людина, що погано чує, а тому сама може говорити за допомогою голосу, але сприймати слова співрозмовника здатна лише за допомогою мови жестів і відстеження артикуляції. У спілкуванні з нею допомагає Франковська.

 

«Три місяці я ходила на комп’ютерні курси, щоб опанувати [цифрову грамотність]. Я там була така [з порушенням слуху] одна, мені було важко. Але я опанувала», — додає Марченко.

 

Франковська каже: кожен з нас може зробити свій внесок у поліпшення комунікації з людьми, що не чують або чують погано. Можна вивчити низку базових жестів, таких як «Привіт», «Бувай», «Вибачте», «Потрібна допомога» та інші. Або якщо є можливість вивчити дактиль — жестову абетку, яку також використовують у спілкуванні. Ще одне прохання — ситуативно приспускати маску, якщо співрозмовник не розуміє вас.

 

«Я не закликаю знімати маски в період карантину. Але є ситуації, коли їх можна приспустити, щоб поспілкуватися, якщо вас про це просять. Наприклад, якщо це працівник банку, який сидить у касі або в якомусь закритому просторі і технічно може приспустити маску, щоб проговорити все необхідне», — наводить приклад співрозмовниця.

 

Вона просить всіх, хто робить будь-які продукти суспільної значимості, якщо можливо адаптувати їх для людей з порушенням слуху. Це стосується, наприклад, ЗМІ, які виробляють телесюжети або відеоролики для інтернету — їх варто супроводжувати субтитрами або сурдоперекладом. А також державних і комунальних структур, про що вже згадувалося вище.

 

«Будьте уважніші до людей, — просить Франковська. — Іноді якщо людина не реагує на вас, це не означає, що вона не послухалась свідомо — можливо, вона просто не чує або не розуміє».